Одні історичні документи свідчать про те, що сталева фібра була запатентована в 1918 році у Франції, другі стверджують, що через 25 років у Великобританії. Незмінний той факт, що застосування сталевої фібри вже близько 100 років. Бетон зі сталевою фіброю називається сталефібробетон або фібробетон.
Із синтетичних фібр найбільш підходяща для роботи в бетонній середовищі саме поліпропіленова фібра. Поліпропілен – абсолютно стійкий до агресивного
лужного середовища на основі цементу.
Пошуки нових матеріалів для армування бетону були продиктовані недоліками сталевої фібри.
При кращих показниках міцності на розрив, у металевої фібри є мінуси, а саме:
- корозія (корозія сталевої фібри призводить до її руйнування, а так само і до корозії бетону);
- висока питома вага (при вібрації суміші, сталева фібра
опускається в нижню частину бетонного пирога, тим самим нівелюючи свою силову дію на весь обсяг бетону); - навіть кілька стирчащих сталевих фібр на поверхні бетону становлять небезпеку при його експлуатації;
- при ударних і вібраційних навантаженнях щільна сталь (7,8) посилює
руйнівні коливання в бетоні, а синтетична навпаки – поглинає; - логістичні витрати в кілька разів вище в порівнянні з синтетичної (співвідношення питомої ваги – 8,5 раз), тобто при заливці 10 000м2 на об’єкт треба доставити або 30-37т сталевий, або 5-6т синтетичної;
- при прокачуванні насосами або торкретуванні сталеві волокна призводять до більш швидкого зносу обладнання;
- при порівнянні однакових силових навантажень, які несуть синтетичні або сталеві волокна в бетоні, останні коштують на 40-50% дорожче.
Згідно з дослідженнями,
які проводяться на ринку бетону
США і Європи, з кожним роком частка
армованих синтетичними волокнами
бетонів неухильно зростає.
